Голод як багатокомпонентна система: оновлені підходи до клінічного аналізу апетиту

У 2025 році в The New England Journal of Medicine з’явилась фундаментальна оглядова робота Fasano A. “The Physiology of Hunger”, що системно переглядає уявлення про природу голоду як багатовекторного феномену. У центрі — складна взаємодія нейрогормональних сигналів, метаболічного статусу, харчової поведінки, емоційного стану та активності кишкової мікробіоти.

Голод більше не розглядається виключно як відповідь на енергетичний дефіцит — це поліцентричний процес, у якому залучені гіпоталамічні ланцюги, дофамінова система винагороди, сигнальні молекули бактерій та генетичні фактори. Для нутриціології це означає новий рівень деталізації: точні біомаркери, персоналізовані втручання, мікробіомні модуляції та нові фармакологічні мішені.

Огляд основних положень цієї публікації

1. Чому варто розуміти фізіологію голоду

Голод — давній еволюційний інстинкт, відточений 2 млн років нестабільного харчування. Сільськогосподарська революція (≈ 12 тис. р. тому) різко збільшила доступність калорій і змінила баланс між споживанням та витратою енергії, зробивши механізми «накопичення» жиру проблемними в сучасному надлишку їжі. Вага тіла залишається відносно стабільною завдяки складній, надмірно резервованій регуляції, яка враховує і прогнозовані (базовий метаболізм) і непередбачувані (склад раціону, активність) фактори. Але ця ж система схиляє нас до переїдання, коли їжі вдосталь.

2. Терміни, які треба розрізняти

Гомеостатичний голод - фізіологічний імпульс при дефіциті енергії. Запускається нестачею калорій.

Гедонічний (апетитний) голод - бажання їсти «заради смаку» без енергетичної потреби. Запускається задоволенням/емоціями.

Мікробіота-зумовлений голод - модульований метаболітами та сигнальними молекулами кишкових бактерій. Вплив здійснюється через вісь «кишківник – мозок».

Гомеостатичний голод

1. Сигнал «порожній шлунок» реєструють механорецептори, далі імпульси по блукаючому нерву йдуть у довгастий мозок та гіпоталамус. Шлунок секретує грелін — «гормон апетиту», що зв’язується з рецептором GHSR1a на GABA-ергічних нейронах гіпоталамуса, стимулюючи продукцію AgRP і посилюючи відчуття голоду. Грелін підкріплює сигнал дофаміном — голод стає нагально-мотиваційним.

2. Додаткові тригери. Гіпоглікемія активує чутливі до глюкози нейрони гіпоталамуса. Мотилін ініціює інтерпрандіальні рухи (фаза III), що також підсилює відчуття голоду; гіркі смакові речовини можуть модулювати цей шлях.

3. Початок насичення. Механічне розтягнення шлунка негайно активує «гальмівні» центри в довгастому мозку. Хімічні сигнали: амінокислоти та жирні кислоти в проксимальному тонкому кишківнику викликають вивільнення холецистокініну (CCK), GLP-1, PYY — гормонів середньострокової ситості. Пізня (метаболічна) ситість формується, коли підвищуються плазмові рівні глюкози, амінокислот та інсуліну після повної травної фази.

4. Цикл «голод ↔ ситість». Система працює як маятник: дефіцит енергії → стимуляція голоду; поява поживних речовин → багаторівневе гальмування апетиту, що запобігає надмірному споживанню. Фактори, що порушують маятник — рідкі калорії, високооброблені продукти (швидке всмоктування, слабке механічне розтягнення) і нерегулярний режим харчування.

Практичні висновки для нутриціологів

Регулярний об’ємний прийом їжі (овочі, бобові, цілі зерна) → краще розтягнення шлунка та ранній запуск нейровагусного «стоп-сигналу». Білковий і помірний жировий компонент у кожному прийомі → посилення CCK, GLP-1 та PYY. Уникайте тривалих періодів гіпоглікемії у пацієнтів, схильних до переїдання: дрібні перекуси з низьким ГІ стабілізують глюкозу й знижують піки греліну. Гіркі рослинні речовини (цикорій, артишок, гентіана) потенційно стимулюють мотилін і можуть допомагати налаштувати фізіологічний цикл голоду-ситості. Освітня стратегія: пояснюйте клієнтам відмінність між «фізичним» та «емоційним» голодом — усвідомлення дає змогу краще керувати поривами.

5. Гедонічний («апетитний») голод — коли їмо заради задоволення, нейробіологія винагороди. При достатку їжі дофамінові, опіоїдні, ендоканабіноїдні та орексинові шляхи кори й лімбічної системи можуть «перекричати» гіпоталамічні ланцюги, змушуючи нас шукати висококалорійні, солодкі й жирні продукти. Візуальні або нюхові підказки, реклама й самі думки про «смачненьке» запускають виділення дофаміну в стріатумі й посилюють потяг до їжі.

Роль емоцій і вроджених смаків

Позитивні емоції підсилюють, а негативні (злість, страх, смуток, депресія) теж здатні провокувати переїдання солодкого. Немовлята природно полюбляють солодке й солоне - еволюційний спосіб уникати токсичних гірких речовин.

Вимірювання гедонічного голоду. Шкала Power of Food Scale (PFS) оцінює, наскільки доступність «смаколиків» впливає на поведінку; високі бали асоційовані з активацією зон craving у мозку та зростанням ІМТ.

Клінічне значення полягає в тому, що хронічно підкріплюваний «смаковий» голод сприяє ожирінню, метаболічному синдрому, ЦД-2 та ССЗ.

6. Мікробіота-зумовлений контроль апетиту. Гормональні впливи мікробів - дисбіоз корелює з підвищеним лептином, резистентністю до інсуліну та змінами греліну; пребіотики (інулін, олігофруктоза) здатні ↑GLP-1, PYY і ↓грелін, знижуючи споживання їжі. Метаболіти короткого ланцюга (SCFA) - бутират, пропіонат, ацетат подвійно діють через рецептори FFAR2/3 — можуть як стимулювати голод (↑грелін, ↓інсулін), так і пригнічувати його (вивільнення GLP-1, PYY, лептину). Пропіонат окремо показав здатність гальмувати гедонічні відповіді в стриатумі, зменшуючи «передчуття нагороди» від калорійної їжі. Інші сигнальні молекули - сукцинат (підвищений при ожирінні) та індол (стимулює GLP-1) модулюють гомеостатичний ланцюг, однак дані поки суперечливі. Мікробний GABA й навіть пептидоміметики (наприклад, ClpB від E. coli — функціональний «двійник» α-MSH) можуть безпосередньо активувати нейрони ситості.

Що це означає для практики?

Підтримка різноманітності мікробіоти (клітковина, ферментовані продукти) і цілеспрямовані пребіотики/пробіотики потенційно тренують «гормон ситості». Високий вміст доданого цукру й ультраперероблених продуктів підживлює дисбіоз і ламає гормональний зворотний зв’язок, посилюючи переїдання.

7. Перетин контурів та патологічні стани

• Ожиріння: надмірний гедонічний драйв + дисбіоз + генетична вразливість → стійке порушення циклу голод-ситість. GLP-1 РА (семаглутид, ліраглутид) зменшують апетит, але в підлітків можуть порушувати ріст, викликати втому та «антигедонічний» ефект.
• Анорексія нервова. Парадокс: ↑грелін при відсутньому відчутті голоду; пояснення — тимчасова нечутливість рецепторів, змінена дофамін-серотонінова регуляція й дисбіоз із підвищеною проникністю кишківника.
• Моногенні синдроми (Prader-Willi тощо) демонструють, наскільки точкові генетичні поломки здатні розірвати регуляцію апетиту й призвести до гіперфагії.

Практичні поради для нутриціологів

Виявляйте гедонічні тригери. Працюйте з харчовим оточенням, емоційним їже-копінгом; використовуйте PFS для первинної оцінки. Модулюйте мікробіоту. 25–30 г харчової клітковини/добу (цілі зерна, бобові, овочі), ферментовані продукти, таргетні пребіотики (інулін 10 г/добу) — це «добриво» для SCFA-продукувальних бактерій і гормонів ситості. Враховуйте гормональні «ад’юванти». Клієнти з ожирінням і коморбідним ЦД-2 можуть отримати користь від GLP-1 РА; слід контролювати втомлюваність, темпи схуднення, розвиток дефіцитів білка. Підсилюйте «повільну» ситість. Білок ≥ 20 % калорійності страви, помірний жир + об’єм (салати, супи) → раннє розтягнення шлунка й секреція CCK, GLP-1, PYY. Утримуйте стабільну глікемію. Дрібні, низько-ГІ перекуси допомагають уникнути пікового греліну й імпульсивного переїдання. Освіта й усвідомленість. Поясніть різницю між фізіологічним та «емоційним» голодом; застосовуйте майндфулнес-техніки перед трапезою.

8. Генетичний контроль голоду

Моногенні синдроми.

• Prader-Willi (делеція 15q11-13): ненаситний голод із раннього дитинства, тяжке ожиріння, кардіометаболічні ускладнення; середня тривалість життя 25-30 р.
• Дефіцит лептину (LEP) або рецептора (LEPR) — рідкі, але призводять до нестримної гіперфагії та швидкого набору ваги вже в перші роки життя.
Ці рідкі форми підтверджують критичну роль шляху «лептин → гіпоталамус → ситість» у фізіології голоду. Моногенне ожиріння становить < 7 % випадків дитячого ожиріння, але дає модель для таргетної фармакотерапії.
• Полігенні та епігенетичні фактори. GWAS-дослідження виявили ≥ 8 локусів ризику анорексії нервової, що поєднують метаболічні й психічні шляхи (метабо-психіатричне походження).

9. Сучасні та перспективні терапевтичні мішені

9.1 GLP-1 рецепторні агоністи (РА). Семаглутид, ліраглутид знижують гомеостатичний і частково гедонічний голод, поліпшують глікемію, серцево-судинний ризик. Застереження: у підлітків можливе гальмування росту, антигедонічний ефект і втома; зафіксовано немедичне «косметичне» застосування.

9.2 ПYY, CCK та інші інкретини. Пептид YY і CCK пригнічують апетит через центри ситості; наразі розробляються комбіновані агоністи GLP-1/ПYY.

9.3 GABA- та дофамінергічна модуляція. Грелін активує GABA-ергічні AgRP-нейрони; гедонічний драйв підкріплює дофамін. Тривають дослідження селективних GABA-модуляторів і D2-антів для контролю переїдання.

9.4 Мікробіота й психобіотики. SCFA: бутират і пропіонат можуть одночасно стимулювати або пригнічувати голод залежно від рецепторів FFAR2/3. ClpBE. coli імітує α-MSH, підвищує GLP-1 та ПYY, активує нейрони ситості — приклад бактеріального «парагормону». Пребіотики (інулін, олігофруктоза) підсилюють GLP-1, ПYY і зменшують грелін у дорослих; у дітей результати різноспрямовані. Психобіотики (специфічні штами Lactobacillus, Bifidobacterium) вивчаються як модулятори тривоги/депресії, що опосередковано впливають на гедонічний апетит.

10. Перспективні напрями

• Агоністи ПYY (терціарні інкретини) й лептин-сенситайзери — на ранніх фазах клінічних випробувань.
• FFAR2/3-таргетні молекули для селективного використання «анорексичного» потенціалу SCFA.
• Оrexin-система — регулятор «тонусу винагороди»; блокатори orexin-1 тестують як засіб проти компульсивного переїдання.
• Гена- та РНК-терапія при моногенних формах (LEP, LEPR, POMC) — поки що у преклініці.

11. Алгоритм персоналізованого ведення порушень апетиту (для практики нутриціолога)

1. Скринінг і стратифікація. Антропометрія, харчовий щоденник, шкала Power of Food Scale для гедонічного голоду. Маркери крові: глюкоза, інсулін, лептин, грелін, HbA1c. Оцінка мікробіоти (16S-секвенування/метаболітоміка) у резистентних випадках.
2. Базові немедикаментозні втручання. Харчовий об’єм + білок (≥ 20 % енергії) для ранньої ситості; стабільний ГІ раціону для зменшення піків греліну. 25-30 г клітковини, ферментовані продукти ± пребіотики для підсилення GLP-1/ПYY-осі та зниження дисбіозу. Майндфулнес-підхід: розрізняти «фізіологічний» і «емоційний» голод.
3. Фармако- та нутрицевтичні додатки (за показаннями). GLP-1 РА при ожирінні з коморбідним ЦД-2; моніторинг росту в підлітків. Омега-3, хром, L-триптофан, GABA-ергічні лайтові добавки — допоміжно при гедонічному голоді. Психобіотики або FMT-програми — експериментально при ожирінні із тяжким дисбіозом.
4. Напрямок до суміжних спеціалістів
• Ендокринолог — підозра на моногенне ожиріння, гіперлептинемію.
• Психіатр/психотерапевт — анорексія, булімія, компульсивне переїдання.

12. Ключові висновки для нутриціологів

• Генетика й мікробіота формують «тон» апетиту не менше за калорії та емоції.
• GLP-1 РА відкрили еру ефективної фармакокорекції, але вимагають обережності в молодих пацієнтів.
• Цілеспрямована робота з мікробіотою (клітковина, пребіотики, психобіотики) — перспективний, безпечний інструмент м’якого пригнічення апетиту.
• Персоналізація — комбінуйте генетичний, ендокринний, психоемоційний та мікробіотний профілі пацієнта для оптимального вибору стратегії.

Клінічні результати втручань та практичні рекомендації для різних цільових груп

Загальна картина доказів. Накопичені за останнє десятиліття дані свідчать:

• фармакологічне пригнічення апетиту (переважно агоністи рецептора GLP-1) демонструє найбільший середній ефект щодо зниження маси тіла та покращення кардіометаболічних показників у дорослих з ожирінням;
• нутрицевтичні та дієтичні втручання (пребіотики, постбіотики, багата на клітковину дієта) — помірну, але безпечну й “повільну” дію через гормони ситості GLP-1, PYY та зміни мікробіоти;
• подвійність ефектів коротколанцюгових жирних кислот (SCFA): вони можуть як стимулювати, так і пригнічувати відчуття голоду, залежно від того, через який рецептор (FFAR2/3 vs FFAR1/41) діють.

Головні інтервенції та їх клінічні наслідки

→ Агоністи GLP-1-рецептора (семаглутид, ліраглутид) - середнє довгострокове зниження маси тіла 10-15 %, покращення HbA1c та CV-ризику . У підлітків можливі затримка росту, антигедонічний ефект та підвищена втомлюваність; фіксуються випадки “косметичного” застосування у спортсменів-підлітків.
→ Пребіотики (інулін, олігофруктоза). У дорослих – ↓грелін, ↑GLP-1/PYY, зниження споживання калорій. В дітей із ожирінням – зниження енергоспоживання супроводжувалося парадоксальним ↑греліну без змін GLP-1/PYY, що свідчить про вікові відмінності в гормональній відповіді.
→ Психобіотики / FMT. Дані клінічних рандомізованих досліджень поки суперечливі; необхідні стандартизовані протоколи для оцінки впливу на апетит і вагу.

SCFA та постбіотики. Пропіонат у товстій кишці пригнічує гедонічний голод через блокаду дофамінових шляхів. Ацетат здатний перетинати ГЕБ і безпосередньо гальмувати нейрони AgRP.

Рекомендації для конкретних груп

Діти та підлітки. Насамперед — корекція харчового оточення: об’ємні страви з овочами й білком, обмеження підсолоджених напоїв, навчання батьків “не-переманювати” дітей смаколиками. GLP-1-РА — лише при тяжкому ожирінні під контролем ендокринолога, оскільки можливі порушення росту й хронічна втома. Пребіотики (3–5 г інуліну / олігосахаридів на добу) можуть знизити калорійність раціону, але потребують моніторингу греліну й апетиту.

Вагітні. Фізіологічне підвищення лептину й інсулінорезистентності робить жорстке фармакологічне пригнічення апетиту небажаним; GLP-1-РА протипоказані. Стратегія — дрібні прийоми їжі з низьким глікемічним індексом, достатньо білка (≥1,1 г/кг), джерела клітковини та природних пребіотиків (овочі, бобові). Контроль приросту ваги згідно з рекомендаціями Institute of Medicine; при вираженій нудоті – використовувати продукти, що повільно спорожняють шлунок (йогурт, плодові пюре).

Спортсмени та фізично активні. Низька енергетична доступність + GLP-1-РА підвищують ризик функціональних гіпогонадних і кісткових розладів; тому препаратами не користуватися без медичних показань. Регулюйте «тренувальний апетит» через періодизацію вуглеводів, достатній білок (1,6-2,0 г/кг), твердий сніданок із клітковиною для раннього насичення. Психобіотики потенційно зменшують стрес-їду в періоди високого навантаження, але доказовість поки обмежена.

Літні люди. Гіпоанорексія старіння підвищує ризик саркопенії; першочергово — енергетично й білково щільні страви (≥1,2 г білка/кг), легке фізичне навантаження. Пребіотики та ферментовані продукти корисні для мікробіоти й метаболічного здоров’я; SCFA сприяють легкому почуттю ситості без зниження загального калоражу. GLP-1-РА застосовувати обережно: різке схуднення може погіршувати м’язово-жировий баланс.

Пробіли знань і подальші кроки. Необхідні багатоцентрові RCT із довгостроковим спостереженням за комбінованими схемами «пребіотик + психобіотик» та «GLP-1-РА + дієта + рух». Потрібна стандартизація біомаркерів апетиту (сироватковий vs тканинний грелін/GLP-1) і погоджені критерії клінічно значущої зміни голоду. Для вагітних і літніх — брак даних щодо безпечності нових фармакологічних агентів, тому поки що — лише нутритивні та поведінкові стратегії.

У підсумку, фізіологія голоду – складна, багатоконтурна система, яка реагує на дефіцит енергії, емоції й сигнали кишкової мікробіоти. Сучасні інтервенції дозволяють точково впливати на кожен контур, але ефективне та безпечне управління апетитом можливе лише у форматі персоналізованого, мультидисциплінарного підходу з урахуванням віку, статі, рівня фізичної активності та психоемоційного профілю клієнта.

Джерело: Fasano A. The Physiology of Hunger. N Engl J Med 2025;392:372-381. DOI 10.1056/NEJMra2402679.